Я не вмію малювати шедеври.
Я не вмію писати вірші.
Мої слова не беруть за душу...Проте я візьму їх бережно, як мати бере немовля, зберу докупи: одне до одного притуляючи, я зміню їх, переплавляючи на стилет.
Ще вчора то були букви, але зараз - це мої почуття, такі щирі, але розбиті.
Ось дивись, ще пара з вуст і надія перетворюється на відчай. Вони такі різні, перша ніби тонка кашемірова хустинка взимку - зігріває, обіймає, заспокоює... А відчай - це крижана хвиля, що обіймами знищить все тепло та ніжність, які колись горіли яскравим вогником у темряві.
Ти забрав мої думки, а я віддала тобі свої фарби, зробивши весь світ сірим. Та я не віддам тобі своє намисто слів. Вони давно перестали бути простою прикрасою, ставши водночас щитом та мечем.
Я тільки почала розуміти як багато сили ти мені подарував, ти й сам цього не знаєш. Я більше не хочу бути свідком подій, а хочу стати головним актором, написавши власну п'єсу.
Дякую тобі.
Я не вмію писати вірші.
Мої слова не беруть за душу...Проте я візьму їх бережно, як мати бере немовля, зберу докупи: одне до одного притуляючи, я зміню їх, переплавляючи на стилет.
Ще вчора то були букви, але зараз - це мої почуття, такі щирі, але розбиті.
Ось дивись, ще пара з вуст і надія перетворюється на відчай. Вони такі різні, перша ніби тонка кашемірова хустинка взимку - зігріває, обіймає, заспокоює... А відчай - це крижана хвиля, що обіймами знищить все тепло та ніжність, які колись горіли яскравим вогником у темряві.
Ти забрав мої думки, а я віддала тобі свої фарби, зробивши весь світ сірим. Та я не віддам тобі своє намисто слів. Вони давно перестали бути простою прикрасою, ставши водночас щитом та мечем.
Я тільки почала розуміти як багато сили ти мені подарував, ти й сам цього не знаєш. Я більше не хочу бути свідком подій, а хочу стати головним актором, написавши власну п'єсу.
Дякую тобі.
Немає коментарів:
Дописати коментар